Чомусь почуваюсь спустошеною... Почала писати і згадала вчорашній фільм "Загадка американської дівчинки". Така собі дитяча казочка часів великої депресії. Як 10-річна дівчинка переживає зміни в своєму житті. Тато втратив роботу і поїхав шукати заробітку в інше місто. Мама взяла до хати пожильців, ще вирощує овочі на городі і розводить курей, аби продавати яйця. Спочатку дитина страждає від усього цього, а потім робить висновок: не варто шкодувати за тим, що втратили, краще тішитись тим,що є.
Гарний висновок для мого ранкового ниття: о, коли вже цей грип мене залишить у спокої....
А тим часом у місто прийшла холодна прозора погода. Сонячні ранки. Хтось навіть бачив сніг ( я - не бачила). Сусідський песик бігає в трикотажному светрику, бо мерзне, бідолашка. А я дописую обгрунтування дуже цікавої подорожі в Естонію і паралельно намагаюсь організувати показ документальних фільмів про права людини ( ще й сама подивлюсь).
Життя прекрасне ( а якби я ще й не кашляла постійно...от, знов за рибу гроші!)